25. Різновиди відпусток і правовий порядок їх надання
У ст. 4 Закону "Про відпустки" встановлюються наступні різновиди відпусток:
1) щорічні відпустки:
—основна відпустка;
—додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці;
—додаткова відпустка за особливий характер праці;
—інші додаткові відпустки, передбачені законодавством;
2) додаткові відпустки у зв'язку з навчання;
3) творча відпустка
;4) соціальні відпустки
:—відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами;
—відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку;
—додаткова відпустка працівникам, які мають дітей;
5) відпустки без збереження заробітної плати.

Законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватись інші види відпусток. Щорічні основні відпустки. Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору. Тривалість щорічної основної відпустки для різних категорій працівників може бути не однаковою. Так, працівникам лісової промисловості та лісового господарства, державних заповідників, національних парків, що мають лісові площі, лісомисливських господарств, постійних лісозаготівельних і лісогосподарських підрозділів інших підприємств, а також лісництв надається щорічна основна відпустка тривалістю 28 календарних днів за Списком робіт, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам надається щорічна основна відпустка тривалістю до 56 календарних днів у порядку, що затверджується Кабінетом Міністрів України. За Додатком до Порядку надання щорічної основної відпустки тривалістю до 56 календарних днів керівним працівникам навчальних закладів та установ освіти, навчальних (педагогічних) частин (підрозділів) інших установ і закладів, педагогічним, науково-педагогічним працівникам та науковим працівникам, затв. постановою Кабінету Міністрів України від 14 квітня 1997 р. № 346, ректору, директору, завідувачу, директору (завідувачу) філіалу; проректору (заступ¬нику директора), діяльність якого безпосередньо пов'язана з навчально-виховним або науковим процесом; вченому секрета¬рю, декану факультету, завідувачу відділення, аспірантури (інтернатури, ординатури), докторантури, виробничої практики, що одночасно виконують в цьому вищому навчальному закладі, закладі післядипломної освіти, професійно-технічному навчаль¬ному закладі педагогічну роботу обсягом не менш як 1/3 відповідної річної норми надається щорічна основна відпустка тривалістю 56 календарних днів. Інвалідам I і II груп надається щорічна основна відпустка тривалістю 30 календарних днів, а інвалідам III групи — 26 календарних днів. Особам віком до 18 років надається щорічна основна відпустка тривалістю 31 календарний день. 
Щорічні додаткові відпустки. Щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими та важкими умовами праці. Відповідно до ст. 7 Закону "Про відпустки" щорічна додаткова відпустка за роботу із шкідливими і важкими умовами праці тривалістю до 35 календарних днів надається працівникам, зайнятим на роботах, пов'язаних із негативним впливом на здоров'я шкідливих виробничих факторів, за Списком виробництв, цехів, професій і посад, що затверджується Кабінетом Міністрів України. Кон¬кретна тривалість відпустки, зазначеної в ч. 1 ст. 7 Закону "Про відпустки", встановлюється колективним чи трудовим договором залежно від результатів атестації робочих місць за умовами праці та часу зайнятості працівника в цих умовах. Так, наприклад, згідно з додатком 1 до постанови Кабінету Міністрів України від 17 листопада 1997 p. № 1290 "Про затвердження Списків виробництв, робіт, цехів, професій і посад, зайнятість працівників в яких дає право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами праці та за особливий характер праці", робітники і майстри гірничі, які працюють на підземних роботах в діючих, тих, що будуються або дренажних шахтах з видобування кам'яного та бурого вугілля, бітумінозного сланцю мають право на додаткову щорічну відпустку до 14 календарних днів. 
Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці. Щорічна додаткова відпустка за особливий характер праці надається окремим категоріям працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищеного ризику для здо¬ров'я, — тривалістю до 35 календарних днів за Списком ви-робництв, робіт, професій і посад, затверджуваним Кабінетом Міністрів України. Згідно зі Списком виробництв, робіт, професій і посад працівників, робота яких пов'язана з підвищеним нервово-емоційним та інтелектуальним навантаженням або виконується в особливих природних географічних і геологічних умовах та умовах підвищено ризику для здоров'я, що дає право на щорічну додаткову відпустку за особливий характер праці, який міститься у додатку № 2 до зазначеної вище поста¬нови, начальники підземних дільниць, їх заступники і помічники, механіки, що працюють на підземних роботах в діючих, тих, що будуються або дренажних шахтах з видобу¬вання кам'яного чи бурого вугілля або бітумінозного сланцю мають право на додаткову щорічну відпустку тривалістю до 24 календарних днів. Крім того, працівникам з ненормованим робочим днем надається додаткова щорічна відпустка тривалістю до 7 календарних днів згідно із списками посад, робіт та професій, визначених колективним договором, угодою. Кон¬кретна тривалість щорічної додаткової відпустки за особливий характер праці встановлюється колективним чи трудовим дого¬вором залежно від часу зайнятості працівника в цих умовах. 
Інші додаткові відпустки, передбачені законодавством. Згідно зі ст. 35 Закону "Про державну службу" державним службовцям надається щорічна відпустка тривалістю 30 календарних днів, якщо законодавством не передбачено більш тривалої відпустки, з виплатою допомоги для оздоровлення у розмірі посадового окладу. Державним службовцям, які мають стаж роботи в державних органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю до 15 календарних днів. По¬рядок і умови надання додаткових оплачуваних відпусток встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 1994 р. № 250 "Про порядок і умови надання державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування додаткових оплачуваних відпусток" установлює правило, відповідно до якого державним службовцям, які мають стаж державної служби понад 10 років, посадовим особам місцевого самоврядування, які мають стаж служби в цих органах понад 10 років, надається додаткова оплачувана відпустка тривалістю 5 календарних днів, а починаючи з 11-го року ця відпустка збільшується на 2 календарних дні за кожний наступний рік. Тривалість додаткової оплачуваної відпустки не може перевищувати 15 календарних днів. Додаткові оплачувані відпустки державним службовцям, посадовим особам місцевого самоврядування надаються одночасно із щорічною відпусткою згідно з установленим графіком або за згодою сторін окремо від неї. 
Порядок надання щорічних основних та додаткових відпусток. Щорічні основна та додаткові відпустки у перший рік роботи можуть надаватись працівникам через 6 місяців безперервної роботи на цьому підприємстві, установі, організації. Але є й категорії працівників, яким надаються щорічні відпустки повної тривалості до настання шестимісячного терміну безперервної роботи у перший рік роботи на цьому підприємстві за бажанням працівника. До таких, наприклад, належать жінки перед відпусткою у зв'язку з вагітністю та пологами або після неї, а також жінкам, які мають 2 і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, інваліди, особи віком до 18 років, чоловіки, дружини яких перебувають у відпустці у зв'язку з вагітністю та пологами тощо. У разі надання працівникові щорічних відпусток до закінчення шестимісячного терміну безперервної роботи, їх тривалість визначається пропорційно до відпрацьованого часу, за винятком випадків, передбачених законом випадків, коли відпустки за бажанням працівника надаються повної тривалості. 
Щорічні відпустки за другий та наступні роки роботи можуть бути надані працівникові в будь-який час відповідного робочого року (обчислення цього року провалиться з дня прийняття працівника на роботу). Черговість надання відпусток визначається графіками, які затверджуються роботодавцем за погодженням з профспілковим чи іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку. Конкретний період надання щорічних відпусток у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і роботодавцем, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки не пізніш як за 2 тижні до встановленого графіком терміну. Закон встановлює й виключення з цього загального правила. Так, особам віком до 18 років, інвалідам, жінкам перед відпусткою у зв'язку з вагітністю га пологами або після неї та іншим, щорічні відпустки за їх бажанням надаються в зручний для них час. Тобто ця категорія працівників має право сама визначати період своєї відпустки. Але є й категорії працівників, яким закон гарантує право на отримання відпустки у зручний для них час незалежно від наявності необхідного часу роботи на цьому підприємстві, установі, організації. Так, керівним, педагогічним, науковим, науково-педагогічним працівникам, спеціалістам навчальних закладів щорічні відпустки повної тривалості у перший та наступні робочі роки надаються у період літніх канікул неза¬лежно від часу прийняття їх на роботу. 
Однак слід звернути увагу й на те, що Закон "Про відпустки" містить як ряд важливих гарантій для реалізації працівниками права на відпустку, так і певні обмеження, що стосуються і працівників, і роботодавця. Щорічна додаткова відпустка, передбачена ст. 7 та пунктами 1 І 2 ч. 1 ст. 8 Закону "Про відпустки", надається понад щорічну основну відпустку за однією підставою, обраною працівником. Порядок надання додаткової відпустки з кількох підстав встановлюється Кабінетом Міністрів України. Щорічні додаткові відпустки за бажанням працівника можуть надаватись одночасно з щорічною основ¬ною відпусткою або окремо від неї. Загальна тривалість щорічних основної та додаткових відпусток не може перевищувати 59 календарних днів, а для працівників, зайнятих на підземних гірничих роботах, — 69 календарних днів. 
Щорічні основна та додаткові відпустки надаються працівникові з таким розрахунком, щоб вони були використані, як правило, до закінчення робочого року. А тому важливим практичним питанням є питання про підстави для перенесення щорічної відпустки, а також гарантій для працівників у цих випадках. Щорічна відпустка на вимогу працівника повинна бути пере¬несена на інший період у разі порушення роботодавцем терміну письмового повідомлення працівника про час надання відпустки або несвоєчасної виплати роботодавцем заробітної плати працівнику за час щорічної відпустки. Крім того, Закон "Про відпустки" встановлює також ряд підстав коли щорічна відпустка повинна бути перенесена на інший період або продовжена. Такими випадками є, наприклад, тимчасова непрацездатність працівника, засвідчена у встановленому порядку або збіг часу щорічної відпустки з відпусткою у зв'язку з навчанням. Щорічна відпустка за ініціативою роботодавця, як виняток, може бути перенесена на інший період тільки за письмовою згодою працівника та за погодженням з виборним органом первинної профспілкової організації (профспілковим представником) або іншим уповноваженим на представництво трудовим колективом орга¬ном у разі, коли надання щорічної відпустки в раніше обумовлений період може несприятливо відбитися на нормальному ході роботи підприємства, та за умови, що частина відпустки тривалістю не менше 24 календарних днів буде використана в поточному робочому році. У разі перенесення щорічної відпустки новий термін її надання встановлюється за згодою між працівником і роботодавцем. Якщо причини, що зумовили перенесення відпустки на інший період, настали під час її використання, то невикористана частина щорічної відпустки надається після закінчення дії причин, які її перервали, або за згодою сторін переноситься на інший період з додержанням вимог ст. 12 Закону "Про відпустки". 
Забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом 2 років підряд, а також ненадання їх протягом робочого року особам віком до 18 років та працівникам, які мають право на щорічні додаткові відпустки за роботу із шкідливими і важкими умовами чи з особливим характером праці. 
Щорічну відпустку на прохання працівника може бути поділено на частини будь-якої тривалості за умови, що основна безперервна її частина становитиме не менше 14 календарних днів. При цьому невикористана частина відпустки надається з дня тижня, що є наступним за днем закінчення попередньої використаної її частини. Невикористану частину щорічної відпустки має бути надано працівнику, як правило, до кінця робочого року, але не пізніше 12 місяців після закінчення робочого року, за який надається відпустка. 
Відкликання з щорічної відпустки допускається за згодою працівника лише для відвернення стихійного лиха, виробничої аварії або негайного усунення їх наслідків, для відвернення нещасних випадків, простою, загибелі або псування майна підприємства з додержанням гарантій, передбачених законодавством. У разі відкликання працівника з відпустки його працю оплачують з урахуванням тієї суми, що була нарахована на оплату невикористаної частини відпустки. 
Додаткові відпустки у зв'язку з навчання. Розділ III Закону "Про відпустки" передбачає ряд додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, які відрізняються підставами надання, тривалістю відпустки та суб'єктами, які мають право їх отримати. Закон передбачає додаткові відпустки у зв'язку з навчанням у середніх навчальних закладах, професійно-технічних навчальних закладах, у вищих навчальних закладах, навчальних закладах післядипломної освіти, аспірантурі, у зв'язку з профспілковим навчанням. Так, наприклад, працівникам, які успішно навчаються без відриву від виробництва у вищих навчальних закладах з вечірньою та заочною формами навчання, надаються додаткові оплачувані відпустки на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків та іспитів для тих, хто навчається на першому та другому курсах у вищих навчальних закладах незалежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 30 календарних днів, а для тих, хто навчається на третьому і наступних курсах у вищих навчальних закладах не¬залежно від рівня акредитації з заочною формою навчання — 40 календарних днів. 
Творча відпустка. Відповідно до ст. 16 Закону "Про відпустки" творча відпустка надається працівникам для закінчення дисертаційних робіт, написання підручників та в інших випадках, передбачених законодавством. Тривалість, порядок, умови на¬дання та оплати творчих відпусток установлюються Кабінетом Міністрів України. Умови, тривалість, порядок надання та оплати творчих відпусток затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 19 січня 1998 p. № 45. Згідно з цим нормативно-правовим актом творчі відпустки надаються працівникам підприємств, установ та організацій незалежно від форм власності за основним місцем їх роботи для закінчення дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата або доктора наук, для написання підручника, а також монографії, довідника тощо (наукової праці). Так, творча відпустка для написання підручника чи наукової праці тривалістю до 3 місяців надається працівнику, який успішно поєднує основну діяльність із творчою роботою. Ця творча відпустка надається на підставі заяви працівника та довідки видавництва про включення підручника чи наукової праці до плану випуску видань на поточний рік. Якщо підручник чи наукова праця створюється авторським колективом, творча відпустка надається одному з його членів за письмовою заявою, підписаною всіма членами авторського колективу. 
Соціальні відпустки. На підставі медичного висновку жінкам надається оплачувана відпустка у зв'язку з вагітністю та пологами. Особам, які усиновили новонароджених дітей безпосередньо з пологового будинку, надається відпустка з дня усиновлення такої ж тривалості як і відпустка у зв'язку з пологами. У разі усиновлення дитини (дітей) обома батьками вказана відпустка надається одному з батьків на їх розсуд. Після закінчення відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами за бажанням жінки їй надається відпустка для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Ця відпустка може бути використана повністю або частинами також батьком дитини, бабою, дідом чи іншими родичами, які фактично доглядають за дитиною, або особою, яка усиновила чи взяла під опіку дитину. За бажанням жінки або осіб, зазначених вище, у період перебування їх у відпустці для догляду за дитиною вони можуть працювати на умовах неповного робочого часу або вдома. При цьому за ними зберігається право на одержання допомоги в період відпустки для догляду за дитиною. Суттєві гаранта для реалізації права працівниками права на відпустки містять ст. 19 Закону "Про відпустки" та ст. 182-1 КЗпП, які передбачають додаткову відпустку працівникам, які мають дітей. Жінці, яка працює і має двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину-інваліда, або яка усиновила дитину, одинокій матері, батьку, який виховує дитину без матері (у тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла дитину під опіку, надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 7 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів За наявності декількох підстав для надання цієї відпустки її загальна тривалість не може перевищувати 14 календарних днів. Зазначена у ч. 1 ст. 182-1 КЗпП відпустка надається понад щорічні відпустки, передбачені ст.ст. 75, 76 цього Кодексу, а також понад щорічні відпустки, встановлені іншими законами та нормативно-правовими актами, і переноситься на інший період або продовжується у порядку, визначеному ст. 80 КЗпП. Крім того, згідно з ч. 2 ст. 18 Зако¬ну "Про відпустки" підприємство за рахунок власних коштів може надавати жінкам частково оплачувану відпустку та відпустку без збереження заробітної плати для догляду за дитиною більшої тривалості. 
Відпустки без збереження заробітної плати. Розрізняють відпустки без збереження заробітної плати, які роботодавець зобов'язаний надати працівнику і ті, які він може надати за угодою з працівником. Так, відповідно до ст. 84 КЗпП, у випадках, передбачених ст. 25 Закону "Про відпустки", працівнику за його бажанням надається в обов'язковому порядку відпустка без збереження заробітної плати. Наприклад, така відпустка надається матері або батьку, який виховує дітей без матері (в тому числі й у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), що має двох і більше дітей віком до 15 років або дитину-інваліда, — тривалістю до 14 календарних днів щорічно; чоловікові, дружина якого перебуває у післяпологовій відпустці, — тривалістю до 14 календарних днів; матері або іншим особам, які фактично доглядають за дитиною, в разі якщо дитина потребує домашнього догляду, — тривалістю, визначеною в медичному висновку, але не більш як до досягнення дитиною 6-річного віку, а в разі якщо дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний), — не більш як до досягнення дитиною 16-річного віку. Стаття 25 Закону "Про відпустки" містить перелік підстав обов'язкового надання працівникам відпустки без збереження заробітної плати, але всі вони є чітким відображенням соціальної спрямованості трудового права та ставлення до людини як до найвищої соціальної цінності. Це ж можна сказати й про ст. 26 Закону "Про відпустки" та ст. 84 КЗпП. Згідно з означеними нормами за сімейними обставинами та з інших причин працівникуможе надаватися відпустка без збереження заробітної плати на термін, обумовлений угодою між працівником та роботодавцем, але не більше 15 календарних днів на рік.

26. Поняття охорони праці. Правове регулювання охорони праці
В умовах науково-технічного прогресу охорона праці включає широку систему технічних, санітарно-гігієнічних і правових заходів, що запроваджуються з урахуванням механізації, автоматизації та інформатизації виробництва. Законодавство про охорону праці забезпечує суворий нагляд за дотриманням правил і норм з охорони праці та встановлює юридичну відповідальність за їх порушення. Виходячи з цього ч. 1 ст. 1 Закону "Про охорону праці" визначає, що охорона праці - це сукупність правових норм, які визначають систему соціально-економічних, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних і лікувально-профілактичних заходів і засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини в процесі праці та встановлюють відповідальність за їх порушення.
Законодавство про охорону праці складається з Закону "Про охорону праці", КЗпП, Закону "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності" та прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів. Спектр підзаконних нормативно-правових актів з охорони праці дуже широкий і різноманітний як за юридичною силою, так і спрямованістю. Одні з них регулюють основні засади організації охорони праці на будь-яких підприємствах, установах, організаціях, інші присвячені правовому регулюванню охорони праці в певних галузях народного господарства чи окремих аспектів охорони праці і забезпечення для працівників безпечного й комфортного виробничого середовища. Серед іншого можна назвати такі: Порядок опрацювання і затвердження власником нормативних актів про охорону праці, що діють на підприємстві, затв. наказом Державного комітету України по нагляду за охороною праці від 21 грудня 1993 р. № 132, Порядок проведения медичних оглядів працівників певних категорій, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 р. № 246, Правила охорони праці для працівників шкіряного виробництва, затверджені наказом Держгірпромнагляду України від 19 червня 2007 р. № 136, Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам приладобудівної промисловості, затверджені наказом Держгірпромнагляду України від 29 березня 2007 р. № 65, тощо.
Однак кожен із цих нормативно-правових актів грунтується на наступних принципах державної політики в галузі охорони праці, які визначено у ст. 4 Закону "Про охорону праці".
-пріоритету життя і здоров'я працівників, повної відповідальності роботодавця за створення належних, безпечних і здорових умов праці;
-підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпе¬чення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці;
-комплексного розв'язання завдань охорони праці на основі загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього питания та з урахуванням інших напрямів економічної і соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та охорони довкілля;
-соціального захисту працівників, повного відшкодування шкоди особам, які потерпіли від нещасних випадків на вироб¬ництві та професійних захворювань;
-встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підлриємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно від форм власності та видів діяльності;
-адаптації трудових процесів до можливостей працівника з урахуванням його здоров'я та психологічного стану;
-використання економічних методів управління охороною праці, участі держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці, залучення добровільних внесків та інших надходжень на ці цілі, отримання яких не суперечить законодавству;
-інформування населения, проведения навчання, професійної підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань охорони праці;
-забезпечення координації діяльності органів державної влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'язують проблеми охорони здоров'я, гігієни та безпеки праці, а також співробітництва і проведения консультаций між роботодавцями та працівниками (їх представниками), між усіма соціальними трупами під час прийняття рішень з охорони праці на місцевому та державному рівнях;
-використання світового досвіду організації роботи щодо поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі міжнародного співробітництва.
Згідно з ч. 2 ст. 3 Закону "Про охорону праці" якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору. Важливе значения для правового регулювання охорони праці мають міжнародно-правові акти, які виступають як міжнародні стандарти у цій сфері. Зокрема, можна назвати: Конвенцію МОП про захист працівників від професійного ризику, спричиненого забрудненням повітря, шумом та вібрацією на робочих № 148 1977 року, Конвенцію МОП про безпеку та гігієну праці та виробниче середовище №155 1981 року, Конвенція МОП про служби гігієни праці № 161 1985 року тощо. Безумовно, ряд положень національних актів України з охорони праці значно переважають за рівнем гарантій міжнародні, але останні, маючи радше політичне значения, дозволяють міжнародним організаціям впливати на загальний рівень трудових прав працівників у цій сфері.
У колективному договорі, угоді сторони передбачають забез¬печення працівникам соціальних гарантій у галузі охорони праці на рівні, не нижчому за передбачений законодавством, їх обов'язки, а також комплексні заходи щодо досягнення встановлених нормативів безпеки, гігієни праці та виробничого середовища, підвищення існуючого рівня охорони праці, запобігання випадкам виробничого травматизму, професійного захворювання, аваріям і пожежам, визначають обсяги та джерела фінансування зазначених заходів.
Закон "Про охорону праці" детально окреслює коло прав працівника на охорону праці під час укладання трудового до¬говору та під час роботи. Умови трудового договору не можуть містити положень, що суперечать законам та іншим нормативно-правовим актам з охорони пращ.  Під час укладання трудового договору роботодавець повинен проінформувати працівника під розписку про умови праці та про наявність на його робочому місці  небезпечних і шкідливих виробничих факторів, які ще не усунуто, можливі наслідки їх впливу на здоров'я та про права працівника на пільги і компенсації за роботу в таких умовах відповідно до законодавства і колективного договору. Працівнику не може пропонуватися робота, яка за медичним висновком протипоказана йому за станом здоров'я. До виконання робіт підвищеної небезпеки та тих, що потребують професійного добору, допускаються особи за наявності висновку психофізіологічної експертизи. Усі працівники згідно із законом підлягають загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності. Умови праці на робочому місці, безпека технологічних процесів, машин, механізмів, устаткування та інших засобів виробництва, стан засобів колективного та індивідуального захисту,  що використовуються працівником, а також санітарно-побутові умови повинні відповідати вимогам законо¬давства. Працівник має право відмовитися від дорученої роботи, якщо створилася виробнича ситуація, небезпечна для його життя чи здоров'я або для людей, які його оточують, або для вироб¬ничого середовища чи довкілля. Він зобов'язаний негайно повідомити про це безпосереднього керівника або роботодавця. Факт наявності такої ситуації за необхідності підтверджується спеціалістами з охорони праці підприємства за участю представника профспілки, членом якої він є, або уповноваженої працівниками особи з питань охорони праці (якщо професійна спілка на підприємстві не створювалася), а також страхового експерта з охорони праці. Працівник мае право розірвати трудовий договір за власним бажанням, якщо роботодавець не виконує законодавства про охорону праці, не додержується умов колективного договору з них питань.
Працівники мають й інші права на охорону праці. Так, працівники, зайняті на роботах з важкими та шкідливими умовами праці, безоплатно забезпечуються лікувально-профілактичним харчуванням, молоком або рівноцінними харчовими продук¬тами, газованою солоною водою, мають право на оплачувані перерви санітарно-оздоровчого призначення, скорочення тривалості робочого часу, додаткову оплачувану відпустку, пільгову пенсію, оплату праці у підвищеному розмірі та інші пільги і компенсации що надаються в порядку, визначеному законодавством. Так, наприклад Кабінет Міністрів України постановою від 16 січня 2003 р. № 36 затвердив Список № 1 виробництв, робіт, професій, посад і показників на підземних роботах, на роботах з особливо шкідливими і особливо важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах, та Список № 2 вироб¬ництв, робіт, професій, посад і показників на роботах із шкідливими і важкими умовами праці, зайнятість в яких повний робочий день дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. А наказом Міністерства праці та соціальної політики України від 18 листопада 2005 p. № 383 затверджено Порядок застосування Списків № 1 і № 2 виробництв, робіт, професій, по¬сад і показників при обчисленні стажу роботи, що дає право на пенсію за віком на пільгових умовах. Наказом Адміністрації Державної прикордонної служби України від 19 червня 2007 р. № 430 затверджено Перелік установ охорони здоров'я (підрозділів) Державної прикордонної служби України та посад, робота в (на) яких дає право на підвищення посадових окладів (ставок) у зв'язку зі шкідливими і важкими умовами праці. Але законодавство передбачає категорії робіт на яких забороняється використовувати працю жінок та неповнолітніх. Перелік важких робіт та робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці жінок, затверджений наказом Міністерства охорони здоров'я України від 29 грудня 1993 р. № 256. Крім того, у разі роз'їзного характеру роботи працівникові виплачується грошова компенсація на придбання лікувально-профілактичного харчування, молока або рівноцінних йому харчових продуктів на умовах, передбачених колективним договором. Роботодавець може за свої кошти додатково встановлювати за колективним договором (угодою, трудовим договором) працівникові пільги і компенсації, не передбачені законодавством. Протягом дії укладеного з працівником тру¬дового договору роботодавець повинен, не пізніш як за 2 місяці, письмово інформувати працівника про зміни виробничих умов та розмірів пільг і компенсацій, з урахуванням тих, що нада¬ються йому додатково.
Охорона пращ неповнолітніх є предметом особливої уваги законодавця. Не допускається залучення неповнолітніх до праці на важких роботах і на роботах із шкідливими або небезпеч¬ними умовами праці, на підземних роботах, до нічних, надурочних робіт та робіт у вихідні дні, а також до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми, відповідно до переліку важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, граничних норм підіймання і переміщення важких речей, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади у галузі охорони здоров'я. Перелік важких робіт і робіт із шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх затверджений на¬казом Міністерства охорони здоров'я України від 31 березня 1994 р. № 46. Неповнолітні приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду. Порядок трудового і професійного навчання неповнолітніх професій, пов'язаних з важкими роботами і роботами із шкідливими або небезпечними умовами праці, визначається положениям, яке затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Вік, з якого допускається прийнятгя на роботу, тривалість робочого часу, відпусток та деякі інші умови праці неповнолітніх визначаються законом.
Охорона пращ інвалідів також має свої особливості. Підприємства, які використовують працю інвалідів, зобов'язані створювати для них умови праці з урахуванням рекомендацій медико-соціальної експертної комісії та індивідуальних програм реабілітації, вживати додаткових заходів безпеки праці, які відповідають специфічним особливостям цієї категорії працівників. У випадках, передбачених законодавством, роботодавець зобов'язаний організувати навчання, перекваліфікацію і працевлаштування інвалідів відповідно до медичних рекомендацій. Залучення інвалідів до надурочних робіт і робіт у нічний час можливе лише за їх згодою та за умови, що це не суперечить рекомендаціям медико-соціальної експертної комісії.
Кожен працівник з питань охорони праці зобов'язаний:
•    дбати про особисту безпеку і здоров'я, а також про безпеку і здоров'я оточуючих людей в процесі виконання будь-яких робіт чи під час перебування на території підприємства;
•    знати і виконувати вимоги нормативно-правових актів з охорони праці, правила поводження з машинами, механізмами, устаткуванням та іншими засобами виробництва, користуватися засобами колективного та індивідуального захисту;
проходити у встановленому законодавством порядку попередні та періодичні медичні огляди.
Працівник несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.

27. Організаційно-правові форми забезпечення охорони праці
Охорона праці має за мету убезпечити здоров'я працівників від виробничого впливу негативних факторів і небезпеки та забезпечити їм здорові умови праці. Здорові умови праці зберігають сили працівників, сприяють високій продуктивності праці. Разом з тим здорові умови праці убезпечують працівників від перевтоми, що сприяє їх активному способу життя і соціальній активності. Враховуючи це, важливе значення мають організаційно-правові форми забезпечення охорони праці. Законодавець використовує різні засоби і способи впливу на суб'єктів трудового права, які відповідають за організацію, забезпечення та дотримання вимог охорони праці. Аналіз чинного законодавства України про охорону праці дозволяє виявити такі основні організаційно-правові форми охорони праці:
•    Встановлення державних міжгалузевих та галузевих стандар¬тів охорони праці працівників у нормативно-правових актах.
•    Організація діяльності служб охорони праці підприємств, установ, організацій.
«Забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, мийними та знешкоджувальними засобами.
•    Проведення медичних оглядів працівників.
•    Навчання та інформаційне забезпечення охорони праці.
•    Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій.
Державні міжгалузеві та галузеві нормативні акти про охо¬рону пращ - не правила, стандарти, норми, положення, інструкції та інші документи, яким надано силу правових норм, обов'язкових для виконання. Опрацювання та прийняття нових, перегляд і скасування чинних державних міжгалузевих та галузевих нормативних актів про охорону праці проводяться органами державного нагляду за охороною праці за участю інших дер-жавних органів і професійних спілок у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Стандарти, технічні умови та інші нормативно-технічні документи на засоби праці і технологічні процеси повинні включати вимоги щодо охорони праці і погоджуватися з органами державного нагляду за охороною праці. У разі відсутності в нормативних актах про охорону праці вимог, які необхідно виконати для забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці на певних роботах, роботодавець зобов'язаний вжити погоджених з органами державного нагляду за охороною праці заходів, що забезпечать безпеку працівників. Так, наприклад, Державні санітарні правила та норми Підприємств вугільної промисловості ДСП 3.3.1.095-2002 затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 13 грудня 2002 р. № 468. Метою цих Правил є збереження здоров'я працівників шляхом обмеження несприятливої дії шкідливих виробничих чинників (фізичних, хімічних, біологічних тощо) і зниження ризику розвитку професійних і виробничо-обумовлених захворювань. Галузеві нормативні документи в частині регламентації безпеки для здоров'я людини на підприємствах вугільної промисловості повинні бути приведені у відповідність до цих Правил.
Служба охорони праці підприємства, установи, організації. На підприємстві з кількістю працюючих 50 і більше осіб робото¬давець створює службу охорони праці відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань нагляду за охороною праці. Типове положення про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04 затверджено наказом Держнаглядохоронпраці України від 15 листопада 2004 p. № 255. На підприємстві з кількістю працюючих менше 50 осіб функції служби охорони праці можуть виконувати в порядку сумісництва особи, які мають відповідну підготовку. На підприємстві з кількістю працюючих менше 20 осіб для виконання функцій служби охо¬рони праці можуть залучатися сторонні спеціалісти на договірних засадах, які мають відповідну підготовку. Служба охорони праці підпорядковується безпосередньо роботодавцю. Керівники та спеціалісти служби охорони праці за своєю посадок» і заробітною платою прирівнюються до керівників і спеціалістів основних виробничо-технічних служб. Ліквідація служби охоро¬ни праці допускається тільки у разі ліквідації підприємства чи припинення використання найманої праці фізичною особою.
Комісія з питань охорони праці підприємства. На підприємстві з метою забезпечення пропорційної участі працівників у вирішенні будь-яких питань безпеки, гігієни праці та вироб¬ничого середовища за рішенням трудового колективу може створюватися комісія з питань охорони праці, Комісія складається з представників роботодавця та професійної спілки, а також уповноваженої найманими працівниками особи, спеціалістів з безпеки, гігієни праці та інших служб підприємства відповідно до типового положення, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Типове положення про комісію з питань охорони праці підприємства затверджене наказом Держгірпромнагляду України від 21 березня 2007 р. Рішення комісії мають рекомендаційний характер.
Забезпечення працюючих засобами індивідуального і колективного захисту, мийними та знешкоджувальними засобами. На роботах із шкідливими і небезпечними умовами праці, а також роботах, пов'язаних із забрудненням або несприятливими метеорологічними умовами, працівникам видаються безоплатно за встановленими нормами спеціальний одяг, спеціальне взуття та інші засоби індивідуального захисту, а також мийні та знешкоджувальні засоби. На роботах, зв'язаних з забруд¬ненням, видається безплатно за встановленими нормами мило. На роботах, де можливий вплив на шкіру шкідливо діючих речовин, видаються безплатно за встановленими нормами змиваючі та знешкоджуючі засоби. Працівники, які залучаються до разових робіт, пов'язаних з ліквідацією наслідків аварій, стихійного лиха тощо, що не передбачені трудовим договором, повинні бути забезпечені зазначеними засобами. Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок придбання, комплектування, видачу та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці та колективного договору. Так, наприклад, Норми безплатної видачі спеціального одягу, спеціального взуття та інших засобів індивідуального захисту працівникам приладобудівної промисловості затверджено наказом Держгірпромнагляду України від 29 березня 2007 р. № 65. У разі передчасного зношення цих засобів не з вини працівника роботодавець зобов'язаний замінити їх за свій рахунок. У разі придбання працівником спецодягу, інших засобів індивідуального захисту, мийних та знешкоджувальних засобів за свої кошти роботодавець зобов'язаний компенсувати всі витрати на умовах, передбачених колективним договором. Згідно з колективним договором роботодавець може додатково, понад встановлені норми, видавати працівникові певні засоби індивідуального захисту, якщо фактичні умови праці цього працівника вимагають їх застосування.
На роботах з шкідливими умовами праці працівникам вида¬ються безплатно за встановленими нормами молоко або інші рівноцінні харчові продукти (вітаміни, натуральні соки, фрукти тощо). На роботах з особливо шкідливими умовами праці надається безплатно за встановленими нормами лікувально-профілактичне харчування. Спільною постановою Держкомпраці СРСР і Президії ВЦРПС від 7 січня 1977 p. № 4/П-1 затверджено Перелік виробництв, професій і посад, робота в яких дає право на безкоштовне отримання лікувально-профілактичного харчування у зв'язку з особливо шкідливими умовами праці, раціони цього харчування, норми безкоштовної видачі вітамінних препаратів і правил безкоштовної видачі лікувально-профілактичного харчування. Крім того, роботодавець забов'язаний безплатно постачати працівників гарячих цехів і виробничих ділянок газованою солоною водою. Цехи і виробничі ділянки, де організовується постачання газованою солоною водою, визначаються органами санітарного нагляду за погодженням з роботодавцем.
Обов'язкові медичні огляди працівників певних категорій. Роботодавець зобов'язаний за свої кошти забезпечити фінансування та організувати проведення попереднього (під час прийняття на роботу) і періодичних (протягом трудової діяльності) медичних оглядів працівників, зайнятих на важких роботах, роботах із шкідливими чи небезпечними умовами праці або таких, де є потреба у професійному доборі, щорічного обов'язкового медичного огляду осіб віком до 21 року. За результатами періодичних медичних оглядів у разі потреби роботодавець повинен забезпечити проведення відповідних оздоровчих заходів. Медичні огляди проводяться відповідними закладами охорони здоров'я, працівники яких несуть відповідальність згідно із законодавством за відповідність медичного висновку фактичному стану здоров'я працівника. Порядок проведення медичних оглядів визначається спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі охорони здо¬ров'я. Порядок проведення медичних оглядів працівників певних категорій затверджено наказом Міністерства охорони здоров'я України від 21 травня 2007 р. № 246. Крім того, законодавство України містить для окремих категорій працівників спеціальні вимоги щодо стану здоров'я і проходження обов'язкових медичних оглядів. Так, Правила проведення обов'язкових профілактичних медичних оглядів працівників окремих професій, виробництв та організацій, діяльність яких пов'язана з обслуговуванням населення і може призвести до поширення інфекційних хвороб, затверджені наказом Міністерства охорони здоров'я України від 23 липня 2002 р. № 280, передбачають проведення профілактичних медичних оглядів з метою запобігання поширенню інфекційних і паразитарних захворювань серед населен¬ня. Перелік професій, виробництв та організацій, працівники яких підлягають обов'язковим профілактичним медичним оглядам, та Порядок проведення цих оглядів затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 23 травня 2001 р. № 559. А згідно з п. 9.4.3 Правил медичного забезпечення і контролю польотів цивільної авіації України, затв. наказом Державіаслужби від 05 грудня 2005 р. № 920, бортпровідники, які не пройшли огляд і профілактичне медичне обстеження та у санітарних книжках яких відсутні записи про це, від виконання рейсів із бортовим харчуванням відсторонюються.
Роботодавець має право в установленому законом порядку притягнути працівника, який ухиляється від проходження обов'язкового медичного огляду, до дисциплінарної відповідальності, а також зобов'язаний відсторонити його від роботи без збереження заробітної плати.
Роботодавець зобов'язаний забезпечити за свій рахунок позачерговий медичний огляд працівників: за заявою працівника, якщо він вважає, що погіршення стану його здоров'я пов'язане з умовами праці; за своєю ініціативою, якщо стан здоров'я працівника недозволяє йому виконувати свої трудові обов'язки. За час проходження медичного огляду за працівниками зберігаються місце роботи (посада) і середній заробіток.
Навчання та інформаційне забезпечення охорони праці. Працівники під час прийняття на роботу і в процесі роботи повинні проходити за рахунок роботодавця інструктаж, навчання з питань охорони праці, з надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків і правил поведінки у разі виникнення аварії. Працівники, зайняті на роботах з підвищеною небезпекою або там, де є потреба у професійному доборі, повинні щороку проходити за рахунок роботодавця спеціальне навчання і перевірку знань відповідних нормативно-правових актів з охорони праці. Перелік робіт з підвищеною небезпекою затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці. Посадові особи, діяльність яких пов'язана з організацією безпечного ведення робіт, під час прийняття на роботу і періодично, один раз на 3 роки, проходять навчання, а також перевірку знань з питань охорони праці за участю профспілок. Порядок проведення навчання та перевірки знань посадових осіб з питань охорони праці визначається типовим положенням, що затверджується спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої
влади з нагляду за охороною праці. Типове положення про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці (НПАОП 0.00-4.12-05) затверджено наказом Державного комітету України з нагляду за охороною праці від 26 січня 2005 р. № 15. Це Типове положення встановлює по¬рядок навчання та перевірки знань з питань охорони праці посадових осіб та інших працівників у процесі трудової діяльності, а також учнів, курсантів, слухачів та студентів навчальних закладів під час трудового і професійного навчання.
Працівники, під час прийняття на роботу та періодично, повинні проходити на підприємстві інструктажі з питань охо¬рони праці, надання першої медичної допомоги потерпілим від нещасних випадків, а також з правил поведінки та дій при виникненні аварійних ситуацій, пожеж і стихійних лих. За характером і часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий. Порядок проведення інструктажів визначається Типовим положенням про порядок проведення навчання і перевірки знань з питань охорони праці та поло¬женнями, прийнятими на підприємствах, в установах, організаціях і відображаючих специфіку виробництва та категорії працівників з якими проводиться інструктаж.
Стажування, дублювання і допуск працівників до роботи. Новоприйняті на підприємство працівники після первинного інструктажу на робочому місці до початку самостійної роботи повинні під керівництвом досвідчених, кваліфікованих працівників пройти стажування протягом не менше 2-15 змін або дублювання протягом не менше 6 змін. Стажування або дублювання проводиться, як правило, під час професійної підготовки на право виконання робіт з підвищеною небезпе¬кою у випадках, передбачених нормативно-правовими актами з охорони праці. Працівники, функціональні обов'язки яких пов'язані із забезпеченням безаварійної роботи об'єктів підвищеної небезпеки або з виконанням окремих робіт підвищеної небезпеки (теплові та атомні електричні станції, гірничодобувні підприємства, інші подібні об'єкти, порушення технологічних режимів яких являє загрозу для працівників та навколишнього середовища), до початку самостійної роботи повинні прохо¬дити дублювання з обов'язковим проходженням у цей період протиаварійних і протипожежних тренувань відповідно до плану ліквідації аварій. Допуск до стажування (дублювання) оформлюється наказом. У наказі визначається тривалість стажування (дублювання) та вказується прізвище працівника, відповідального за проведення стажування (дублювання). Перелік посад і професій працівників, які повинні проходити стажування (дублювання), а також тривалість стажування (дублювання) визначаються керівником підприємства відповідно до нормативно-правових актів з охорони праці. Тривалість стажування (дублювання) залежить від стажу і характеру роботи, а також від кваліфікації працівника.
Не допускаються до роботи працівники, у тому числі по¬садові особи, які не пройшли навчання, інструктаж і перевірку знань з охорони праці. У разі виявлення у працівників, у тому числі посадових осіб, незадовільних знань з питань охорони праці, вони повинні у місячний строк пройти повторне навчання і перевірку знань. Вивчення основ охорони праці, а також підготовка та підвищення кваліфікації спеціалістів з охорони праці з урахуванням особливостей виробництва відповідних об'єктів економіки забезпечуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади в галузі освіти та науки в усіх навчальних закладах за програмами, погодженими із спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з нагляду за охороною праці.
Навчання з питань охорони праці в частині організації навчального процесу (формування навчальних труп, розробка навчально-тематичних планів та програм, форм навчальної документації та порядок їх ведення тощо) здійснюється відповідно до вимог законодавства та інших нормативно-правових актів у галузі освіти. Організацію навчання та перевірки знань з питань охорони праці працівників, у тому числі під час професійної підготовки, перепідготовки та підвищення кваліфікації на підприємстві здійснюють працівники служби кадрів або інші спеціалісти, яким роботодавцем доручена організація цієї роботи. Навчання з питань охорони праці може проводитись як традиційними методами, так і з використанням сучасних видів навчання - модульного, дистанційного тощо, а також з використанням технічних засобів навчання: аудіовізуальних, комп'ютерних навчально-контрольних систем, комп'ютерних тренажерів. Особи, яких приймають на роботу, пов'язану з підвищеною пожежною безпекою, повинні попередньо пройти спеціальне навчання (пожежно-технічний мінімум). Працівники, зайняті на роботах з підвищеною пожежною небезпекою, один раз на рік проходять перевірку знань відповідних нормативних актів з пожежної безпеки, а посадові особи до початку виконання своїх обов'язків і періодично (один раз на 3 роки) проходять навчання і перевірку знань з питань пожежної безпеки.
Перевірка знань працівників з питань охорони пращ про¬водиться за нормативно-правовими актами з охорони праці, додержання яких належить до їхніх функціональних обов'язків. Особи, які суміщають професії, проходять навчання, інструктаж і перевірку знань з питань охорони праці як з їхніх основних професій, так і з професій за сумісництвом. Перед перевіркою знань з питань охорони праці на підприємстві для працівників організується навчання: лекції, семінари та консультації. Перевірка знань працівників з питань охорони праці на підприємстві здійснюється комісією з перевірки знань з питань охорони праці підприємства, склад якої затверджується наказом керівника. Головою комісії призначається керівник підприємства або його заступник, до службових обов'язків яких входить організація роботи з охорони праці, а в разі потреби створення комісій в окремих структурних підрозділах їх очолюють керівник відповідного підрозділу чи його заступник.
Розслідування та облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій. Роботодавець повинен організовувати розслідування та вести облік нещасних випадків, професійних захворювань і аварій відповідно до положення, що затверджується Кабінетом Міністрів України за погодженням з всеукраїнськими об'єднаннями профспілок. Порядок розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві (НПАОП 0.00-6.02-04) затверджено постано¬вок» Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1112. Цей Порядок визначає процедуру проведення розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій, що сталися на підприємствах, в установах та організаціях незалежно від форми власності, виду економічної діяльності або в їх філіях, представництвах, інших відокремлених підрозділах чи у фізичних осіб-підприємців, які відповідно до законодавства використовують найману працю, а також тих, що сталися з особами, які забезпечують себе роботою самостійно. За підсумками розслідування нещасного випадку, професійного захворювання або аварії роботодавець складає акт за встановленою формою, один примірник якого він зобов'язаний видати потерпілому або іншій заінтересованій особі не пізніше 3 днів з моменту закінчення розслідування. У разі відмови роботодавця скласти акт про нещасний випадок чи незгоди потерпілого з його змістом питання вирішуються посадовою особою органу державного нагляду за охороною праці, рішен¬ня якої с обов'язковим для роботодавця. Рішення посадової особи органу державного нагляду за охороною праці може бути оскаржене у судовому порядку.