​​​​​​​Проблема людини у філософії екзистенціалізму.

Екзистенціалізм - Філософія Існування людини - виникає у 20-Х рр. XX ст. у Німеччині. Основоположниками німецького екзистенціалізму стали М. Гайдеггер і К. Ясперс. Пізніше виникає французька школа екзистенціалізму, яка стала найбільш популярною у 40-60-х рр. XX ст. її представниками стали Г. Марсель, Ж.-П. Сартр, А. Камю, До екзистенціально­го напрямку тяжіє і творчість таких філософів, як М. Бердяєв, Л. Шестов, М. Бубер, М. Мерло-Понті, X. Ортега-І-Гассет та ін. Предтечею своєї філософії екзистенціалісти вважають творчість та Ідеї Паскаля, Унамуно, Достоєвськоґо, НІцше, Гуссерля, К'єркегора. С. К'єркегору належить сам термін «екзистенція» (існування, йдеться про існування людини).

Екзистенціальна філософія виникає як пошук нового підходу до буття людини (Хайдагер, К’єркегор, Бердяєв). Критика метафізики як недостатня увага до людини. Екзистенціальна філософія включає екзистенціалізм, персоналізм і філософську антропологію. Екзистенціалісти вважають, перед людиною завжди постає вибір - обрати «справжнє» існування або «несправжнє», «бути» або «мати», дійсно існувати як Людина або «здаватися» нею. У концепції екзистенціалізму світ (і природний, і соціальний) розуміється як чужий і воро­жий щодо людини. Людина «закинута» у Всесвіті, який є пустим,, сліпим і бай­дужим до людських турбот. Він позбавлений сенсу, а тому - абсурдний. Світ нав'язує людині «несправжнє» існування в якості об'єкта, речі серед інших речей. «Несправжність» такого існування полягає в тому, що втрачається ос­новний вимір суто людського Існування - вимір свободи, вільний вибір влас­ної долі. Суто людське існування полягає в тому, щоб бути суб'єктом, а не об'єктом. Суб'єкт - це той, хто діє, хто визначає, хто впливає. Бути суб'єктом у житті -означає брати повністю на себе всю відповідальність за свій життєвий вибір, не посилаючись на об'єктивні обставини, складність соціальних умов тощо.

Єдиний спосіб залишитися людиною в цьому нелюдяному світі полягає в мужності обирати свободу.

Свобода як вільний вибір, що поєднується з мужністю нести відпові­дальність за цей вибір. Екзистенція нерозривно зв'язана з усвідомленням скінченності власного буття. Проблема смерті є однією з центральних в екзистен­ціалізмі. Невід'ємним елементом екзистенції є також переживання «пограничної ситуації», тобто ситуації смерті, страждання, боротьби, провини. Відсут­ність у людини наперед заданої сутності і необхідність її створення - ще одна ознака людського існування. Отже, екзистенція, «справжнє» людське існування можливе лише че­рез ясне усвідомлення трагічності буття, скінченності, смертності особистості, її «закинутості» в абсурдному світі. Тому з екзистенцією пов'язані такі почуття і переживання, як самотність, страх, провина, страж­дання, відчуження, неспокій тощо. Всі ці почуття виступають предметом фі­лософського дослідження і складають зміст так званих екзистенційних по­нять. Прорив до екзистенції, прозріння, усвідомлення «справжньої» реаль­ності відбувається в умовах «пограничної ситуації». У «пограничній ситу­ації» людина опиняється в моменти найглибших потрясінь, коли звичний погляд на життя змінюється гострим переживанням знайденого сенсу.

Особливість людської екзистенції полягає і в тому, що людина «за­кинута» у світ без сутності,, «Існування людини, - стверджує Сартр, -випереджує її сутність». Людина приречена на свободу, стверджують екзистенціалісти. Свобо­да є єдино можливим способом існування людини. Проблема свободи як вибору викликає проблему віпповідальності. Мужність обирати свободу, робити вільний вибір, результат якого не гаран­тований, передбачає готовність людини до ризику, готовність взяти на себе всю повноту відповідальності за вибір. Тому свобода є і тягар, на який лю­дині ще потрібно відважитися.

Одним із засновників екзистенціалізму є К’єркегор. Людині потрібно зрозуміти своє буття і зосередити увагу на самій собі. Проблема людини виступає як синтез скінченного і нескінченного, часового і вічного, свободи і необхідності. Виділяє 3 духовні форми пошуку людини: естетична, етична та релігійна. На першій стадії людина прагне до насолоди, пов’язана із зовнішнім і чуттєвим, людина не може проаналізувати себе. На етичній стадії людина починає вибирати себе. На релігійній стадії людина, зрозумівши свою гріховність, яку сама подолати не може, повинна прагнути до божественних істин. Основна форма – віра. Ця стадія існує на системі парадоксів. Екзистенція розглядається як особливість і неповторність людського буття, що характеризує: 1. відсутність певних засад в людському бутті, які його повністю визначають; 2. вихід за межі усталеного; 3. людина може осягати себе через вн. переживання і самозаглиблення, а не раціональним шляхом.

Основні проблеми екзистенціалізму:

• • проблеми буття, існування людини у світі абсурду;
  • проблема життя і смерті;
  • проблема свободи;
  • співвідношення раціонального та ірраціонального осягнення людини;
  • проблема між людської взаємодії;
  • відчуження.

Абсурд є метафізичним станом людини. Прагнення останньої подолати абсурд є марною працею. Співвідношення сутності та існування. Існування людини передує її сутності. Людина не має якоїсь наперед визначено сутності, єдина реальність – це людське існування. Ідея закину тості людини у світ. «Людина не є такою, якою вона є» (Сартр). Людина є відчуженою від світу і відчуження розглядається яа екзистенціальний світ людиною Відчуження робить людину самотньою ф самодіяльною.

Ідея свободи. Як самодіяльна людина здатна вибирати себе через свободу. Свобода виступає як тотальна (людина не може зупинити свого вибору, постійно знаходиться під тиском вибору) і трагічна (людина сама відповідає за свій вибір).

Камю розгл бунт як прояв свободи і виділяє 3 форми бунту: - метафізичний (цілісне ставлення людини до світу у протесті, його неприйнятті); - історичний (н-д, революція); - художній (здатність виразити незгоду з соціумом у худ формі). Розглядає також хибні форми бунту, де людина приносить себе в жертву заради ефемерного блага. У мистецтві людина може проявити свою свободу.

Проблема самогубства як втілення проблеми життя і смерті, втілення свободи як пограничної ситуації, де людина може вибирати між життям і смертю. Людина має право на смерть.

Ясперс займає особливе місце в екзистенціалізмі. Завдання екзистенційного просвітлення – показати індивіду витоки його самобуття, які він му3сить усвідомити. Екзистенція пов’язується із самобуттям, трансцеденцією та історичністю. Проблема історичності в загальнокультурному аспекті допомагає побачити зміни людського самобуття. Трансцеденція виступає орієнтиром для екзистенції і джерелом та простором її свободи. Через трансцеденцію він виходить на проблему символу і комунікації. До ясності щодо власного буття людина приходить через іншу людину. Зростання самості в процесі спілкування.

Хайдеггер вважав, що сучасна йому філософія втратила головне своє питання – питання про сутність буття взагалі. Щоб розв'язати його, слід з'ясувати сутність людського буття. Вона полягає в особливому способі існування, а саме – існування в страхові. Відчуваючи страх, людина стає одинокою, її перестає цікавити світ, вона звертається до себе і починає розуміти себе. Страх – основне переживання і спосіб буття, що дає змогу точно і всебічно зрозуміти людину. Об'єктом страху не є щось конкретне. Страх належить до невизначеної небезпеки, до світу як такого, невідомої долі в житті. Поряд із феноменом страху існує і феномен життєдіяльності, який несе щастя світу і людям. Але він слабший від страху. М. Хайдеггер робить висновок, що сутність, смисл людського буття знаходиться у сфері волі, у сфері вільного ризику і власної відповідальності за свої дії.

Персоналізм виступає як релігійно-екзистенційне вчення, в якому здійснюється переосмислення проблеми людини в екзистенціалізмі і марксизмі на основі християнського її розуміння. Особа розглядається як вища духовна цінність, а світ як вияв вищої активності Бога. Персоналізм ставить завдання виявити загальні принципи, що допоможе виявляти свої особистісні начала. Індивід – елемент людського роду. Осн характеристика особистості – здатність до свободи волі. Представники: Бердяєв, Шевцов Еммун’є. Для останнього: особистість не є об’єктом, існуюча всюди і ніде не задана реальність, яку ми пізнаємо і створюємо одночасно; особистість – це жива активність само творчості, комунікації та єдності з іншими; особистість пов’язана з досвідом персоналізації, яка виступає як рух до іншого, що, по суті, виступає як рух до самого себе. Сутність особистості виражається через 3 основні аспекти: - само здійснення в зовнішньому світі (екстерорізація); - вн концентрування на духовному світі (інтеріоризація); - трансцеденція (Бог як носій вищих істин). Розглядають проблеми пошуку смислу життя, смерті, страху людини, пошук вічності. Бердяєв: те, що робить людина є виправданням Бога. Проблема творчості і духовності.

Філософська антропологія– філософське вчення про сутність людини, напрям екзистенціалізму, яка формувалася як течія, що прагнула створити синтетичну концепцію людини. Основні представники цієї течії: М. Шелер, Г. Плеснер, А. Гелен, та ін. Філософська антропологія має стати фундаментальною наукою про людину, її походження, її фізичне, психічне, духовне начала в світі, про сили і тенденції, які рухають нею і які вона приводить в рух. Це спроба відтворення цілісного уявлення про людину шляхом переробки і роз'яснення тих предметних знань про людину, які були отримані окремими конкретними науками – біологією, психологією, етнологією, соціологією та ін. Філософська антропологія прагне до власне теоретичного аналізу специфічних особливостей людської сфери буття. Плеснер формулював ексцентричності людини, тобто людина не має єдиного центру. Тому людина осягає себе в 3 аспектах: - як об’єктивне тіло; - як душу в тілі; - як «я» - самосвідомість. Тому життя людини – це завдання, яке вона виконує сама. Гелен аналізує роль інстинктів в людському бутті. Людина не має наперед визначеної сутності і вона може виживати, творячи для себе середовище, культуру. Формув різних соціальних інститутів для розвантаження тягаря на плечах людини. Шелер надає значенням проблемам самосвідомості, моральності, людської духовності. Завдання філософської антропології – вказати шляхи, що забезпечать автентичне існування людини в світі. Специфіка людського буття полягає в тому, що вона існує як щось незавершене, постійно переступає межі наявного, тому вона відкрита світові, а світ відкритий людині.