Штрихове кодування винайшов молодий інженер Давид Коллінз. Після закінчення інженерного факультету Массачусетского технологічного інституту в 1950-х роках він пішов працювати у Пенсильванску залізницю, де йому довелося зіткнутися з рутинною працею – сортуванням вагонів. Їх треба було перерахувати, з'ясувати номера, та відповідно до документації визначити куди кожен вагон повинен проїхати... Процедура довга, та без гарантії уникнення помилок. Тоді й прийшла ідея освітлювати номери вагонів прожекторами та зчитувати їх за допомогою фотоелементів. Інженер-винахідник, щоб зробити простішим упізнавання номерів, запропонував записувати їх не лише простими цифрами, але й спеціальним кодом, що містив червоні й сині смуги, розташовані на вагоні в прямокутнику півметра довжиною. Випробування підтвердили, що сканувальній пристрій може правильно зчитувати код навіть при швидкості руху вагону близько 100 км/год. Однак Коллінз не заспокоївся. Успіх підштовхнув його вдосконалювати систему. У 1968 році замість прожектора, котрий вимагав надто багато електроенергії, він використав сфокусований лазерний промінь. Розміри сканувального пристрою стали набагато менші, зменшилось і саме марковання, що навело Коллінза на думку використовувати його штрихове кодування не тільки на залізниці, але й у якості товарного коду.

1973 році в США була створена організація «Універсальний товарний код» (UPC - Universal Product Code), котра пропагує використання штрих-кодів в промисловості та торгівлі.

1977 році в Західній Європі для ідентифікування споживчих товарів стала використовуватися аналогічна система під назвою «Європейский артикул» (EAN - European Article Numbering).

QR-код — матричний код (двовимірний штрих-код), розроблений і представлений японською компанією «Denso-Wave»^[1] в 1994 році. Абревіатура QR походна від англ. quick response, що перекладається як «швидка відповідь». Основна перевага QR-кода — це легке розпізнавання скануючим обладнанням (в тому числі й фотокамерою мобільного телефона), що дає можливість використання в торгівлі, на виробництві, в логістиці. Cьогодні QR-коди найбільше розповсюджені в Японії, країні, де штрих-коди користувалися такою великою популярністю, що об'єм інформації, зашифрованої в коді, швидко перестав влаштовувати індустрію. Японці почали експериментувати з новими способами кодування невеликих об'ємів інформації в графічному зображенні. Вже на початку 2000 року QR-коди отримали широке розповсюдження в Японії, їх можна було зустріти на великій кількості плакатів, упаковок і товарів.