*[Цікаво про Цікаве ]*
Головна » Статті » Мої статті

Конспект з філософії частина 9

90. Категорії, що розкривають структурність буття.

Філософська категорія “буття” є однією із найзагальніших: вона не виражається ні через жодну з інших категорій, а лише зіставляється з категоріями “суще”, “сутність”, “існування”, “субстанція”, “матерія”, “природа”, що є похідними від “буття” і представляють собою її різні сторони й аспекти. Отже, можна сказати, що через категорію “буття” у філософії вибудовується цілісна картина світу, яка визначається єдністю людини та інших форм існування матеріальних предметів та духовних явищ. З одного боку, категорія “буття” зорієнтована на найбільш загальні характеристики існуючого, а з другого – її зміст осягається через дослідження окремих структур, проявів і форм усього сущого.

Простір - це форма буття матерії, яка характеризує її протяжність, структурність, співіснування і взаємодію елементів в усіх матеріальних системах. Поняття простору тісно пов'язано із структурністю матерії, її здатністю ділитися на частини. Дійсно, сама можливість виділити у будь-якому об'єкті складові частини дозволяє говорити про їх взаємне розташування, взаємну координацію, тобто говорити про простір.

Сучасна наука вивчає конкретні форми та рівні організації матерії, поглиблюючи наші знання про оточуючий світ. Вона виробила уявлення про матерію як складну самоорганізовану систему, яка перебуває у постійних змінах, елементи якої звязані між собою. Зокрема, природничі науки розглядають наступні рівні організації матерії:

- Нежива природа, яка має складну будову. Вона складається з елементарних частинок; атомів; молекул;макротіл; планет; галактик; систем галактик.

- Біологічний рівень організації матерії, до якого входять системи доклітинного рівня – нуклеїнові кислоти (ДНК та РНК) і білки; клітини; багатоклітинні організми (рослини і тварини); надорганізменні структури (популяції, види тварин, біоценози – наприклад, ліс як біоценоз, у якому взаємодіють тварини, рослини, гриби тощо). Біологічний рівень організації матерії утворює біосферу.

- Соціальний рівень організації матерії, який є особливим типом матеріальної системи, що називається людським суспільством. У ньому формуються та функціонують такі структурні елементи, як сім’я, історичні форми спільності людей (рід, плем’я, община, народність, нація), класи, страти та інші соціальні групи, що утворюються за різними ознаками. Суспільство має свою історію, яка включає минуле, теперішнє й майбутнє у їх нерозривній єдності.


91. Основні поняття сцієнтизму.

Сцієнтизм або саєнтизм (від лат. scientiaзнання, наука) — глибоке переконання в можливості універсального застосування наукового методу та підходу, точка зору, що емпірична наука є найбільш авторитетним світоглядом або найціннішою частиною людських знань, аж до виключення інших точок зору[1]. Термін часто застосовується з негативним навантаженням[2][3][4]. Гносеологічне джерело сцієнтизму — різке зростання ролі в суспільстві природознавства в XIXXX століттях.

Термін був визначений як «погляд, що характерні індуктивні методи природничих наук є єдиним джерелом справжніх фактичних знань і, зокрема, що лише вони можуть бути джерелом справжніх знань про людину та суспільство.»[5] Людина, яка притримується сцієнтизму, називається сцієнтизміст або сцієнтист.[6][7][8][9][10] Термін сцієнтизм часто натякає на критику більш екстремальних проявів логічного позитивізму[11][12] та часто вживається суспільнознавцями, як от Фрідріх Гаєк,[13] філософами науки як Карл Поппер,[14] та філософами як Гіларі Путнам[15] та Цвєтан Тодоров[16], щоб описати догматичне схвалення наукової методології та редукції всього знання лише до того, що можна виміряти.[17]


92. Співвідношення понять “скептицизм” і “нігілізм”.

Скептици́зм (от др.-греч. σκεπτικός — рассматривающий, исследующий) — философское направление, выдвигающее сомнение в качестве принципа мышления, особенно сомнение в надёжности истины. Умеренный скептицизм ограничивается познанием фактов, проявляя сдержанность по отношению ко всем гипотезам и теориям.

Нігілізм (від лат. nihil — «ніщо») — світоглядна позиція, суть якої в запереченні цінностей. Найчастіше нігілізм проявляється у вигляді екзистенціального нігілізму, який стверджує, що життя не має жодної мети чи значення. Моральний нігілізм заперечує значення етичних норм.

Уперше термін «нігілізм» запровадив Фрідріх Генріх Якобі, однак найбільшого поширення поняття отримало завдяки творчості Івана Тургенєва, зокрема його роману «Батьки і діти» («Отцы и дети»). В праці "Воля до влади" Ф. Ніцше, нігілізм розглядається як один з етапів трансформації людини.


93. Співвідношення понять “рух”, “розвиток”, “прогрес” і “регрес”.

Рух є невід'ємна, атрибутивна характеристика матерії, її всезагальна і необхідна властивість. Матерія не існує інакше, ніж в русі, тому рух є спосіб існування матерії.'Рух — це зміна загалом.Оскільки матерія є абсолютною, рух як атрибут матерії також є абсолютним. Разом з тим" матерія завжди існує у конкретних формах," внаслідок "чого рух проявляється -через конкретні форми (види) матерії. Рух взагалі — це абстракція, яка в дійсності реально неснує; реальне існування мають конкретні форми руху.

Рух є способом існівання, матерії, а простір і час виступають формами її існування. Простір і час постають загальними принципами організації будь-якого об'єкта дійності. Доповнюючи один одного, простір і час функціонують як універсальні форми організації всього розмаїття нескінченого світу.

 

Проблема історичного прогресу є однією з центральних в усіх значних філософських навчаннях. І це не випадково, так як саме філософія покликана рефлексивно осмислити історичний процес. Але питання про історичне прогрес довгий час трактувався спрощено - як безперервне сходження по шляху до досконалості. Якщо у науково-технічній сфері прогрес безсумнівний, то вже в області економіки він не настільки очевидний (принаймні, економіка служить базою для багатьох негативних процесів), а стан моральності, розвиток культури не дозволяють навіть непомірним оптимістам говорити про величезну стрибку в порівнянні з минулим. Тому вже з середини XIX століття ставиться питання про плату людства за прогрес у продуктивних силах, про неоднозначність і суперечливість прогресу в різних сферах суспільного життя. Перед людством постало завдання навчитися поєднувати зміни у науково-технічній, соціальній і духовній сферах, щоб між ними не руйнувалася гармонія, щоб бездумне підкорення природи і насильство під історією не підвели людей до краю безодні.

Розгляд проблеми історичного прогресу слід почати з виявлення взаємозв'язку прогресу та розвитку.

Розвиток не можна вважати простим синонімом зміни або прирівнювати його до прогресу. Розвиток - процес більш складний, ніж зміна або сукупність змін. Сформулювати поняття розвитку можна на основі аналізу різних типів універсальних зв'язків, виражених у законах і категоріях діалектики. Розвиток - це особливий тип зміни.

Встановлення факту які кояться в предметі змін ще не свідчить про їх характер, тенденції. Зміни можуть носити кількісний характер. Розвиток ж передбачає народження нового, зміни якісні. Але й не всякі якісні зміни рівнозначні розвитку (просте руйнування предмета або циклічні процеси з повторенням однотипних фаз або просто оборотні зміни типу "вода - пар - вода...").

Поняття розвитку виділяє із загальної маси змін такі, які пов'язані з оновленням системи, з її внутрішнім структурним і функціональним зміною, перетворенням в щось нове, інше. Розвиток - процес тривалих, що накопичуються, необоротних, поступальних змін складних системних об'єктів у досить великі інтервали часу (наприклад, еволюція літосфери, екосистем, історичний розвиток людських спільнот, знарядь і навичок праці, НТП і т. д.).

Розвиток не можна розуміти як лінійний процес. Так, реальний соціально-історичний розвиток відбувається з постійними відхиленнями в бік, з поверненнями тому, нерідкі випадки розщеплення, дивергенції розвивається процесу (еволюція приматів або конвергенції - злиття, синтезу, об'єднання різних ліній розвитку (формування великих націй з різних племен).

Тут же важливо відзначити дотримання принципу історизму, суть якого полягає в розгляді об'єктів як цілісних систем, що виникли в певних умовах в результаті дії відповідних причин. Необхідно враховувати не тільки обумовленість цього минулим, а й розвиток самої сучасності: адже в цьому протиборствують різні тенденції , формуються альтернативні можливості майбутнього розвитку. Історизм тісно пов'язаний з концепцією детермінації явищ. Історія - не заданий спочатку процес із заздалегідь визначеним результатом. Об'єктивні закономірності історичного розвитку прокладають собі дорогу не в єдино можливій формі. Їх реалізація Змінні. І важливо враховувати різноманіття можливих форм, шляхів розвитку.

Найбільш складним типом розвитку є історія суспільства, що включає в себе, крім об'єктивних, також суб'єктивні чинники: погляди, цілі, інтереси людей. Це надзвичайно ускладнює характер детермінації суспільно-історичних процесів. У реалізації історичних перспектив, можливостей беруть участь людський вибір, ідеали, воля до дії. Теоретичне осмислення історичних процесів вимагає застосування всього комплексу знань, методів діалектики.

У процесах розвитку складно і багатьма проявляє себе суперечливий характер змін. Двома найбільш загальними протилежними за своїми характеристиками, різноспрямованими один від одного, діалектично пов'язаними тенденціями розвитку є прогрес і регрес.

Прогрес (від лат. Progress - рух вперед, успіх), тип, напрям розвитку, що характеризується переходом від нижчого до вищого , від менш досконалого до більш досконалого. Про прогрес можна говорити стосовно до системи в цілому, до окремих її елементів, до структури та ін параметрами розвивається об'єкта. Поняття прогресу співвідносні з поняттям регресу.

Прогрес припускає таку диференціацію та інтеграцію елементів і зв'язків системи, яка підвищує ступінь її цілісності, її пристосованість до середовища, функціональну ефективність, стійкість, надійність і забезпечує високий потенціал подальшого розвитку. Якщо ж в результаті процесу розвитку зменшується набір корисних для системи функцій, розпадаються, що існували раніше структури, зменшується число підсистем, елементів і зв'язків, що забезпечують існування, стійкість і життєдіяльність даної системи, то такий процес називають регресом.


94. Співвідношення понять “людина”, “індивід”, “індивідуальність”, “особа”, “особистість”.

Поняття "людина — індивід - особа - особистість - індивідуальність", характеризують якісні прояви людини. Поняття "людина” означає вид у біологічній класифікації, розумну істоту, що має принципові відмінності від усіх інших істот.

Поняттям "індивід" позначають окремо взятого представника людського роду, якому властиві неповторні і унікальні природні і соціальні якості. Тому ми не можемо прямо і безпосередньо переносити всі характеристики роду на індивіда, як і навпаки. Таку діалектику одиничного та загального в індивіді часто позначають висловами: "типовий індивід", "дуже своєрідний індивід" і т.ін.

Поняття "особи" характеризує певні реальні якості людського індивіда. Але це не означає, що риси індивіда і є рисами особи; такі характеристики індивіда, як зріст, колір волосся, вага, особливості, наприклад, форми носа, на особу переносити безглуздо. Як звичайно, до поняття особи включають два найважливіших моменти.

По-перше, особа - це суб'єкт та об'єкт соціальних стосунків, тобто той, від кого продукуються соціальні дії та до кого вони спрямовані: за цією характеристикою особа постає у певних соціальних ролях (наприклад, керівник, сумлінний працівник, енергійний підприємець та ін.), постає представником певних соціальних верств (особа лицаря, селянина та ін.). За цією характеристикою у більшості розвинених країн досить чітко визначають на юридичному рівні, кого і коли можна вважати повноцінною особою, наприклад, за ознакою повноліття, можливістю виконання всіх основних соціальних повноважень та ін.

По-друге, особа характеризується через особливий, неповторний внутрішній світ людини з її темпераментом, знаннями, переконаннями, ідеалами, ерудицією, цінностями. В даному випадку можна вести розмову про "сіреньку" особу, видатну особу, непересічну особу, моральну, принципову особу, особу інтелектуально заглиблену, примітивну та ін.

Оскільки особа постає як певна якість людського індивіда, то кожна особа постає унікальною та неповторною у своїх характеристиках і виявленнях, але водночас вона постає також представником людської особи взагалі, особи як такої, особи як родової характеристики людини.

Коли людина характеризується як особистість до характеристик особи додається "самість". вісь, центр, зосередження усіх дійових, психічних та інтелектуальних якостей: наявність у особи такої "самосії" (дечого такого, що робить особу самою собою) дозволяє характеризувати її як сформовану, або розвинену, або досконалу, або духовну особистість.

Як особистість людина усвідомлює свої якості, свою унікальність, свої вади та переваги і постає самодіяльною соціальною та інтелектуальною одиницею. Коли ж це усвідомлення сягає розуміння того, що внаслідок унікальності та неповторності особистості існує дещо таке, що може виконати лише вона (бо більше такої особистості немає, не було й не буде) і прагне це виконати будь-що, людська особистість набуває рис індивідуальності.

Поняття індивідуальності може викликати (і викликає) асоціації з індивідуалізмом, і для таких асоціацій є певні підстави. Справді, індивідуальність не може сформуватися без самоусвідомлення, без виділення себе з-поміж інших людей, без певної внутрішньої зосередженості. Але це не означає і не передбачає людської самоізоляції. Навпаки, усвідомлюючи свою незамінність, індивідуальність, усвідомлює і свою повну ідентичність з іншими людьми: адже зрозуміти свою унікальність можна лише у порівнянні із іншими людьми та лише за умови переконаності у тому, що всі інші люди є люди, але в чомусь - не такі. Мірою відповідальності людської індивідуальності стає вселюдськість, усвідомлення своїх життєвих здійснень як загальнолюдських або як здійснень, які щось змінюють у стані людства в певному змістовому значенні: коли чогось досягає якась окрема індивідуальність, то це демонструє можливості людства або людини, як родової істоти.

 

Категорія: Мої статті | Додав: zirka_cikavo (08.03.2018)
Переглядів: 14 | Теги: Філософія | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar