*[Цікаво про Цікаве ]*
Головна » Статті » Мої статті

Конспект з філософії частина 11

103.Охарактеризуйте основні естетичні категорії.

Катего́рії есте́тики — це естетичні відчуття, смаки, оцінки, переживання, ідеї, ідеали, естетичні міркування, судження. Категорії естетики історично змінюються і розвиваються, відображаючи певні етапи у розвитку людського пізнання.

Естетичні уявлення можуть існувати в нашому розумі як пари протилежних категорій, боротьба протилежних сил: «прекрасне — потворне», «піднесене — низьке», «комічне — трагічне». Китайський мудрець Лао-Цзи казав: «відкиньте прекрасне, і не буде потворного, облиште високе, і не буде низького». Естетичні категорії — це духовні моделі естетичної практики, де закріплено досвід опанування людиною світу.

В естетичній свідомості людства незмінним зберігається існування естетичних категорій та їх глибинний зміст. Естетичні ж вподобання змінюються, як у часі, так і у просторі.

Естетична свідомість існує на рівнях:

  • Безсвідомому — як генетично успадкований від предків інстинкт
  • Чуттєвому — як емоційні стани
  • Розумовому — як усвідомлені цінності, естетичні категорії

Естетичні категорії виступають мірилом людських почуттів, порухів душі. Звісно, вони є відносними визначеннями, оскільки відчуття прекрасного у кожного так чи інакше відрізняється. Вони розробляються на основі побудови логічних визначень, які включають у себе найголовніші ознаки і риси того, що підпадає під естетичну категорію. Правда, естетичні категорії скоріше послуговують для наукового пізнання прекрасного, ніж основою для відчуття прекрасного.

Категорії гармо́нія, міра та хаос[ред. ред. код]

З відомого античного міфа Гармонія (у перекладі з грецької «злагода, лад»), була донькою бога війни Арея та богині кохання і краси Афродіти. У міфі відбилось уявлення про гармонію як породження двох протилежних основ — краси і боротьби, любові і війни. Інший давньогрецький міф розповідає про походження всесвіту, де гармонія є протилежністю хаосу, який виступає однією з першооснов виникнення всесвіту. Хаос — щось позбавлене якості, визначеності, форми, це порожнеча, розпорошеність. Гармонія ж означає певну якісну визначеність, єдність і оформленість цілого як сукупності складових частин. Принципом, на основі якого ця єдність можлива, є міра. Грецької давнини сягають вислови: «нічого занадто», «міра — найкраще», «використовуй міру», «людина — міра всього». І, нарешті, найхарактернішим для піфагорійського вчення є те, що гармонія в них має числове вираження, що вона органічно пов'язана із сутністю числа. Числова гармонія лежить в основі античного вчення про космос із симетрично розташованими і настроєними на певний музичний числовий тон сферами. Піфагорійці визнавали, що форма Всесвіту має бути гармонійною, і надавали їй вигляду симетричних геометричних фігур: Землі — форму куба, вогневі — форму пірамід, повітрю — форму октаедра, воді — форму ікосаедра, сфері Всесвіту — форму додекаедра. Саме з цим пов'язане відоме піфагорське вчення про гармонію сфер. Піфагор та його послідовники вважали, що рух світил навколо центрального світового вогню створює гармонійну музику. Тому космос постає гармонійно побудованим і музично оформленим тілом. Гармонія притаманна насамперед об'єктивному світові речей, самому космосу. Вона властива і природі мистецтва.

Середньовічна естетика, яка виробляла своє розуміння гармонії, опинилася в складному і суперечливому становищі щодо античної спадщини. Античні уявлення про гармонійну побудову космосу, про мірне обертання небесних сфер не відповідали біблійним поглядам на будову і походження світу. Необхідно було обґрунтовувати нову християнську космогонію, аби замінити ідею космічної гармонії ієрархією земного і небесного, людського і Божого. Проте зовсім відмовитися від античного вчення про гармонію служителів культу не могли. Св. Григорій Нісський вважав, що гармонічна влаштованість світу є доказом слави Божої. Нової ідеєю щодо гармонії було уявлення її як тотожності цілого і частини; за нею стояло вчення стоїків і неоплатонівців про єдність мікро- і макрокосмосу.

Категорії гармонії і міри широко використовувалися й у Новий час, проте вони вже не були головними естетичними поняттями, за допомогою яких усвідомлювалися нові естетичні проблеми. Певний підсумок розвитку розуміння гармонії і міри знаходимо у Гегеля. Гармонію він розглядає в системі споріднених естетичних понять —правильності, симетрії, закономірності. Правильність, на його думку, є найбільш елементарним і абстрактним виявленням довершеності. Вана створюється шляхом однакового повторення певної фігури або мотиву, а отже, повністю виключає усяку різноманітність, в усьому передбачає однаковість і тотожність. З усіх ліній найправильнішою є пряма, а з геометричних фігур — куб. З правильністю пов'язана і симетрія. Але тут вже не досить одноманітного повтору тієї самої визначеності, що має місце в абстрактній правильності. Симетрія вимагає також і здійснення розрізнених у розмірах, положенні, формі, кольорі певних визначеностей, які, об'єднуючись, створюють симетрію. Обидва ці поняття, з точки зору Гегеля, характеризують кількісну визначеність речі, однак ще не відкривають діалектичного співвідношення кількості і якості. Що ж до гармонії, то вона має відношення не тільки до кількісної, а й до якісної визначеності, містить в собі три складові — внутрішню єдність, цілісність і узгодженість. Отже, категорія міри набуває в естетиці Гегеля універсального діалектичного значення. Всяка єдність протилежностей виступає в нього як міра, в якій ці протилежності об'єднуються. В цьому відношенні розуміння гармонії у Гегеля близьке до античного поняття середини. Гармонія виступає як певний тип міри, де якісні протилежності перебувають в якійсь єдності і цілісності.

Сучасна естетична наука широко використовує філософські категорії гармонії і міри. Однією із кардинальних її проблем є питання про гармонію природи і навіть більше — про гармонію Всесвіту. Чи відповідають виміри людини вимірам природи, біосфери? Не менш актуальною є проблема виховання гармонійної людини.

Категорії прекрасне і потворне[ред. ред. код]

Прекрасне — центральна категорія естетики, в якій знаходять оцінку явища дійсності, твори мистецтва, які дають людині відчуття насолоди, втілюють у предметно-чуттєвій формі свободу і повноту творчих і пізнавальних сил і здатностей людини в усіх областях суспільного життя: трудовій, соціально-політичній, духовній та ін. Це найвища естетична цінність, яка збігається з уявленнями людини про досконалість або про те, що вдосконалює життя. Прекрасне — основна позитивна форма естетичного освоєння дійсності. В ній знаходить своє безпосереднє відображення естетичний ідеал. Найбільш близькі за значенням поняття: гармонійне, досконале, краса, гарне, вродливе, яскраве.

В естетиці існує декілька моделей розуміння прекрасного:

  • 1. Прекрасне розуміють як втілення Бога (абсолютної ідеї) у конкретних речах чи явищах.
  • 2. Прекрасне не є чимось об'єктивним. Джерелом та витоком прекрасного є сама людина, її свідомість.
  • 3. Прекрасне — це природний прояв об'єктивних якостей явищ дійсності, найбільш близький до їх природних особливостей.
  • 4. Прекрасне — це співвідношення об'єктивних особливостей життя з людиною як мірою краси.

Особливості прекрасного:

  • має об'єктивну основу, що відбилась у так званих законах краси: законах гармонії, симетрії, міри;
  • має конкретно-історичний характер;
  • уявлення про прекрасне залежить від конкретних соціальних умов життя особистості, тобто від її способу життя;
  • ідеал прекрасного визначається також особливостями національної культури;
  • суб'єктивне розуміння прекрасного зумовлене рівнем індивідуальної, особистісної культури, особливостями естетичного смаку.

Потворне — антипод, протилежність прекрасного. Це категорія пов'язана з оцінкою тих явищ, які викликають людське обурення, незадоволення внаслідок дисгармонії і відображає неможливість або відсутність досконалості. Отже, якщо людина впізнає втілені в життя свої ідеальні уявлення про дійсність або те, що сприяє її вдосконаленню, то вона сприймає такі явища як прекрасні, а якщо зустрічаються з розпадом життя, з зовнішньою або внутрішньою дисгармонією, то це оцінюється як потворне. Тому прекрасне — найвища позитивна естетична цінність, а потворне — негативна естетична цінність.

Категорії піднесене і низьке[ред. ред. код]

Піднесене — категорія естетики, яка відбиває сукупність природних, соціальних та художніх явищ, які є винятковими за своїми якісними характеристиками, завдяки чому вони виступають як джерело глибокого естетичного переживання. Якщо прекрасне несе в собі людську міру, то піднесене — це перевищення міри, тобто піднесене — це те, що вражає людське уявлення силою або масштабом свого прояву. Піднесене — колосальне, могутнє, що перевищує можливості сучасного людства. Це естетична категорія, яка виражає сутність явищ, подій, процесів, які мають велику суспільну значущість, що впливають на життя людини, на долі людства. Події і явища, що оцінюються як піднесені, естетично сприймаються людиною як протиставлення всьому приземленому, примітивному, буденному. Піднесене викликає в людини особливі відчуття і переживання, яке піднімає його над усім примітивним, веде людину на боротьбу за високі ідеї. Піднесене тісно пов'язане з прекрасним, також виступаючи втіленням естетичного ідеалу.

Пафос, патетичне — від грецького path́etikos, сповнений почуття, ṕathos — страждання; споріднена категорія, що виражає великі та сильні людські почуття. Ці патетичні почуття виникають внаслідок прийняття найважливішого рішення, наприклад, на краю смерті.

Низьке — категорія естетики, яка відтворює негативні явища дійсності і особливості суспільного та індивідуального життя, які викликають у людини співвідносну естетичну реакцію (презирство і зневагу). Низьке на противагу піднесеному є буденним, звичайним. Але це не вся звичайна реальність, це гірша, нижча її частина. Як низькі сприймаються явища, які містять загрозу для життя людини, її гідності, самоповаги, які заважають процесу самореалізації особистості.

Категорії комічне і трагічне[ред. ред. код]

Трагічне — це категорія естетики, що відбиває діалектику свободи та необхідності, втілюючи найгостріші життєві протиріччя між необхідністю чи бажанням та неможливістю їх здійснення. В центрі трагічного — конфлікт між тим, що людина може (необхідність), і тим, чого вона бажає (свобода), або ж між тим, що людина має (обов'язком) і чого хоче (бажанням). Тобто конфлікт між прагненнями різного рівня — особистими та соціальними.

Трагічний герой — це особистість, яка свідомо і вільно обирає свій шлях, розуміючи, що його неминуче за цей вибір чекає страждання або навіть смерть.

Комічне — результат контрасту, розладу, протистояння прекрасного потворному, низького — піднесеному, внутрішньої пустоти — зовнішньому вигляду, що претендує на значущість. Комічне, як і будь-яке естетичне явище є соціальним. Воно перебуває не в об'єкті сміху, а в тому, хто сприймає протиріччя як комічне. Комічне пов'язане з загальною культурою людини. Форми комічного:

  • гумор (використання дотепності та гри слів);
  • сатира (критика недоліків, суперечностей);
  • іронія (прихований сміх, замаскований серйозною формою);
  • сарказм («зла іронія», що має руйнівну силу).


104.Феномен глобалізації та його філософське осмислення

Під глобалізацією слід розуміти втягування більшої частини людства в єдину систему фінансово-економічних, суспільно-політичних і культурних зв'язків на основі новітніх засобів телекомунікацій та інформаційних технологій.
Передумовою появи феномена глобалізації стало наслідок
процесів людського пізнання: розвиток наукового і технічного знання, розвиток техніки, що дало можливість окремо взятому індивіду сприймати органами почуттів об'єкти, що знаходяться в різних точках землі і вступати з ними у відносини, а такожприродно сприймати, усвідомлювати сам факт цих відносин. 7. Соціологічні і філософські теорії глобалізації
У ХХ ст. в соціології з'явилися теорії глобалізації, що трактують сутність цього процесу з різних методологічних позицій.
7.1. Теорія імперіалізму
Теорія імперіалізму (початок ХХ ст. К. Каутський, В.
Ленін, М. Бухарін) грунтується на твердженнях:
1. Імперіалізм є остання стадія
капіталізму, коли перевиробництво і падіння норми прибутку змушують його вдаватися до захисних заходів;
2. Імперіалістична експансія (завоювання,
колонізація, економічний контроль) складає суть стратегії капіталізму, необхідної йому для порятунку від неминучого краху;
3. Експансія переслідує три мети: отримання дешевої робочої сили, придбання дешевої сировини, відкриття нових ринків збуту товарів;
4. В результаті світ стає асиметричним - на нього поширюється внутрішньодержавна
ситуація з класовою боротьбою - кілька капіталістичних метрополій експлуатують переважна більшість менш розвинених країн;
5. Підсумок - зростання міжнародної несправедливості, збільшення розриву між багатими і бідними країнами;
6. Тільки всесвітня революція експлуатованих може розірвати це порочне коло.
Теорія світової системи, викладена І. Валлерстайн в 1970-і рр.., Стала сучасною версією теорії імперіалізму. Основні положення теорії:
1.
Історія людства пройшла три стадії: «мінісістем» - відносно невеликих, економічно самодостатніх одиниць з чітким внутрішнім поділом праці і єдиноїкультурою (від зародження людства до епохи аграрних товариств); «світових імперій» - об'єднали безліч ранніх «мінісістем» (в їх основі - економіка, орієнтована на сільське господарство); «світових систем» («світової економіки») - з XVI ст., коли держава як регулююча і координує сила поступається місцем ринку;
2. Виникла капіталістична система виявляє колосальний потенціал до розширення;
3. Внутрішня динаміка і здатність забезпечувати достаток товарів роблять її привабливою для мас людей;
4. На цій стадії відбувається ієрархізація світового співтовариства: у ньому виділяються три рівні держав: периферійні, полуперіферійние і центральні;
5. Зароджуючись в центральних
державах Західної Європи, капіталізм досягає напівпериферії і периферії;
6. З крахом командно-адміністративної системи в колишніх країнах
соціалізму весь світ поступово об'єднається в єдину економічну систему.
У 1980-ті - 1990-і рр.. з'явилися нові теорії глобалізації, автори яких прагнули розглядати дану проблему не тільки з економічної точки зору. У цьому відношенні найбільш показові концепції Е. Гідденс, Л. Склера, Р. Робертсона, У. Бека і А. Аппадураі.
7.2. Теорії глобальної системи Е. Гідденс та Л. Склера
Е. Гідденс розглядає глобалізацію як пряме продовження
модернізації (14.3), вважаючи, що глобалізація іманентно (внутрішньо) властива сучасності. Глобалізація розглядається ним у чотирьох вимірах:
1. Світова капіталістична економіка;
2. Система національних держав;
3. Світовий військовий порядок;
4.
Міжнародний поділ праці.
При цьому трансформація світової системи відбувається не тільки на світовому (глобальному) рівні, а й на місцевому (локальному).
Л. Склер вважає, що найбільш актуальний процес - це формування системи транснаціональних практик, які стають все більш незалежними від умов усередині національних держав і національно-державних інтересів у міжнародних відносинах. Транснаціональні практики, на його думку, існують на трьох рівнях:
1. Економічному;
2. Політичному;
3. Ідеолого-культурному.
На кожному з рівнів вони утворюють базовий інститут, стимулюючий глобалізацію. На рівні економіки це - ТНК, на рівні політики - транснаціональний клас
капіталістів, на рівні ідеології та культури - конс'юмеризм (ідеологізована економічна практика або комерціалізована ідеологічна практика). Глобалізація (за Л. Склеру) - це серія процесів формування системи транснаціонального капіталізму, що долає національно-державні кордони.
7.3. Теорії глобальної соціальності
Теорії глобальної соціальності Р. Робертсона і У. Бека виникли на базі
критики теорії світової системи І. Уоллерстайн і теорій глобальної системи Е. Гідденс та Л. Склера.
На думку Р. Робертсона, глобальна взаємозалежність національних економік і держав (І. Уоллерстайн) є лише одним з аспектів глобалізації, тоді як другий аспект - глобальна
свідомість індивідів настільки ж важливий для перетворення світу в «єдине соціокультурне місце». Єдність місця в даному випадку означає те, що умови і характер соціальних взаємодій в будь-якій точці світу одні й ті ж, і що події у вельми віддалених точках світу можуть бути умовами або навіть елементами одного процесу соціальної взаємодії. Світ «стискається», стає єдиним, позбавленим бар'єрів і дроблення на специфічні зони соціальним простором.
Р. Робертсон переосмислює співвідношення глобальності і локальності. У
процесі глобалізації він виявляє дві спрямованості:
1. Глобальну
інституціоналізацію життєвого світу;
2. Локалізацію глобальності. При цьому глобальна
інституціоналізація життєвого світу тлумачиться ним як організація повсякденних локальних взаємодій ісоціалізації безпосереднім (мінующім національно-державний рівень) впливом макроструктур світового порядку, що визначаються:
1. Експансією капіталізму;
2. Західним імперіалізмом;
3. Розвитком глобальної системи ЗМІ.
Локалізація глобальності відображає тенденцію становлення глобального не «зверху», а «знизу», тобто через перетворення взаємодії з представниками інших держав і культур в рутинну практику, через включення в повсякденне життя елементів інонаціональних, «екзотичних» локальних культур. Щоб підкреслити взаємопроникнення глобального і локального, Р. Робертсон ввів спеціальний термін глокалізації.
У. Бек розвиває ідеї Р. Робертсона.
Він вводить поняття транснаціонального соціального простору і об'єднує під загальною назвою «глобалізація» процеси в сферах політики, економіки, культури, екології і т.д., які, за його думки, мають власної внутрішньої логікою і не зводяться один до іншого. Глобалізація в політичній сфері, на його думку, означає «розмивання» суверенітету національної держави в результаті дій транснаціональних акторів і створення нимиорганізаційних мереж. Глобалізація в економіці - наступ зденаціоналізованого, дезорганізованого капіталізму, ключовими елементами якого є виходять з-під національно-державного контролю ТНК і спекуляції на транснаціональних фінансових потоках. Глобалізація в культурі - це глокалізації - взаємопроникнення локальних культур в транснаціональних просторах, якими є західні мегаполіси - Лондон, Нью-Йорк, Лос-Анджелес, Берлін і т. п.
 

Категорія: Мої статті | Додав: zirka_cikavo (08.03.2018)
Переглядів: 21 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar