Поняття, види та підстави виникнення зобов’язань

Зобов’язання являє собою такі правовідносини, в силу яких одна сторона (боржник) зобов’язана вчинити на користь іншої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов’язку.

Досить широким є й коло можливих учасників зобов'язальних відносин. Зобов'язання можуть виникати:

а) між юридичними особами;

б) між юридичними та фізичними особами;

в) між фізичними особами.

Основними видами господарських зобов’язань вважаються майново-господарські зобов’язання та організаційно-господарські зобов’язання, Крім того, у ГК сформульовано поняття соціально-комунальних зобов’язань, публічних зобов’язань, а також господарсько-договірних зобов’язань.

Згідно зі ст. 174 ГК і ст.11 ЦК підстави виникнення зобов’язань є:

1. Безпосередньо з акту законодавства, який регулює господарську діяльність.
2. З акта управління господарською діяльністю (наприклад, прийняття рішення про створення суб’єкта господарювання).
3. З господарських договорів.
4. Інших договорів, передбачених законом.
5. Інших правочинів, що не суперечать закону.
6. В наслідок заподіяння шкоди суб’єкту, або суб’єктом господарювання.
7. У наслідок придбання або збереження майна суб’єкта господарювання.
8. У результаті створення об’єктів інтелектуальної власності та інших дій суб’єктів.
9. В наслідок подій, з якими закон пов’язує настання правових наслідків у сфері господарювання.
10. На підставі рішення суду чи спеціально уповноваженого органу щодо накладення у передбачених законом випадках санкцій на порушників.

Виконання господарських зобов’язань та забезпечення їх виконання

Під забезпеченням виконання зобов’язань розуміють спеціальні правові заходи майнового характеру, які встановлюються законом або договором з метою забезпечення належного виконання зобов’язань. У випадку невиконання або неналежного виконання зобов’язання кредитор має право вимагати виконання в примусовому порядку через звернення в суд. Суд, застосовуючи заходи державного примусу, примушує боржника до виконання зобов’язання, стягує збитки, завдані неналежним виконанням.

Відповідно до ст. 199 ГК виконання господарських зобов’я­зань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими ГК та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов’язань, які звичайно застосовуються в господарському (діловому) обігу.

У ЦК забезпечення виконання зобов’язань регламентується гл. 49, в якій зазначено, що виконання зобов’язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком.

Припинення господарських зобов’язань

Господарське зобов'язання припиняється (статті 202-208 ГК):

• виконанням, проведеним належним чином - ч. 1 і 2 ст. 203 (якщо всі умови зобов'язання виконані належним чином і виконання прийнято управленою стороною);

• зарахуванням зустрічної однорідної вимоги або страхового зобов'язання -ч. 3-5 ст. 203 (для зарахування достатньо заяви однієї сторони зобов'язання; проте не допускається зарахування вимог, щодо яких за заявою другої сторони належить застосувати строк позовної давності і строк цей минув, а також в інших випадках, передбачених законом);

у разі поєднання управленої та зобов'язаної сторін в одній особі - ч. 2 ст. 204;

за згодою сторін (зокрема угодою про заміну одного зобов'язання іншим між тими самими сторонами, якщо така заміна не суперечить обов'язковому акту, на підставі якого виникло попереднє зобов'язання - ч. 1 ст. 204);

• у разі його розірвання або визнання недійсним за рішенням суду (ст. 206);

через неможливість виконання (ст. 205): у разі виникнення обставин, за які жодна з його сторін не відповідає (в тому числі ліквідація суб'єкта без правонаступництва; визнання його банкрутом); при цьому зобов'язана сторона з метою запобігання невигідним для сторін майновим та іншим наслідкам повинна негайно повідомити про це управлену сторону, яка має вжити необхідних заходів щодо зменшення зазначених наслідків. Таке повідомлення не звільняє зобов'язану сторону від відповідальності за невиконання зобов'язання відповідно до вимог закону;

в інших випадках, передбачених ГК або іншими законами.