14:20 Некласична парадигма сучасної науки |
Некласична парадигма сучасної науки. Наука є динамічним процесом, вона знаходиться в постійному розвитку, причому розвиток науки не є лише накопиченням, еволюційним зростанням позитивних результатів. Час від часу в науці відбуваються певні кризи, періоди кардинального перегляду і перебудови теорій. Так, американський вчений Т. Кун у своєму відомому творі «Структура наукових революцій» розглядає процес наукового розвитку як стрибкоподібний, революційний процес зміни наукових парадигм. Наукова парадигма - найвища форма організації наукового знання, певна модель розвитку науки, сукупність її основних принципів, єдиний стиль мислення, єдиний концептуальний підхід до розуміння проблем, способів їх постановки та вирішення. У певний період історичного часу утверджується певна наукова парадигма і розвиток науки відбувається в її рамках (це період так званої «нормальної науки» коли йде накопичення позитивних наукових результатів). Але цей спокійний період колись закінчується, стара парадигма як узвичаєний стиль мислення зазнає кризи своїх основних принципів, виникає ситуація хаосу, і здійснюється перехід до іншої парадигми. Потім знову настає період «нормальної науки» і так далі. Такі цикли притаманні не тільки окремим галузям, але й науці загалом. Вирізняють три основні історичні парадигми науки: класичну (XVII-XIX ст.), некласичну (до 80-х рр. XX ст.) і постнекласичну (кінця XX - поч. XXI ст.). Некласична наука виникає на межі ХІХ-ХХ ст. в період, коли вона переживає революційні зміни, пов'язані з кризою всіх традиційних, усталених наукових уявлень. Відбувається низка нових відкриттів, насамперед, у фізиці і математиці (виявлення Максвеллом електромагнітного поля, відкриття явища радіоактивності, створення теорії відносності Ейнштейном, відкриття квантових явищ і формулювання принципів квантової фізики Планком, Бором, Гейзенбергом, побудова неевклідової геометрії Лобачевським і Ріманом тощо). Внаслідок цього змінюється наукова картина світу. Предметом дослідження стають переважно процеси, а не застиглі явища. Замість ньютонівських однозначних і «точних» (динамічних) закономірностей та строго механічної причинності утверджується принцип невизначеності, імовірності, домінанта статистичних закономірностей у світі. Відбувається швидка формалізація і математизація наукового знання, що призводить до змін в уявленні про предмет пізнання. Пізнання розуміється найчастіше не як відображення об'єктивної реальності, а як уявне конструювання певної моделі реальності та її аналіз. Сцієнтизм залишається домінуючою позицією щодо оцінки науки, пріоритет відводиться математичному і природознавчому знанню, але виникають уявлення про відмінність методів «наук про природу» і «наук про дух». Некласична наука відмовляється від настанови класичного періоду щодо «очищення» наукового знання від всього «суб'єктивно-людського» і звертає увагу на велику роль суб'єктивного фактора. Наприклад, у фізиці виявляється принципова неможливість суто об'єктивного спостереження явищ мікросвіту, позиція «спостерігача» вносить корективи в картину мікросвіту, уникнути яких неможливо. Наука поступово усвідомлює роль людських цінностей у пізнавальному процесі. Некласична наука ще залишається на ґрунті класичних уявлень про пріоритет всього універсально-загального над особливим, частковим, одиничним. Вона теж прагне побудувати єдину наукову картину світу, переконана в єдності наукових ідеалів і норм. Розвиток науки уявляється тут як єдиний, лінійний, монологічний процес, спрямований на досягнення загальноприйнятого знання, на утвердження однодумства і консенсусу вчених. І в класичний, і в некласичний період наука усвідомлювала себе часткою єдиної культури і великих фундаментальних ідей, які служать універсальному проекту майбутнього всього людства. |
|
Всього коментарів: 0 | |